Взяти участь у проекті
День незалежності
Код вставки:

Іван Франко

17 серпня 2011, 17:27

"Академія в одній особі" - так називали сучасники в Україні і далеко за її межами Івана Яковича Франка – видатного літератора і вченого, невтомного громадського діяча.

Народився він 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі на Львівщині, в сім’ї сільського коваля. Після завершення початкової школи навчався в Дрогобицькій гімназії, а потім вступив на філософський факультет Львівського університету.

З 1877 року Франко починає друкувати оповідання з життя бориславських нафтовиків. Ці твори, за висловом автора, приносять йому "скандальний успіх". Активна громадсько-політична і видавнича діяльність, гостро критичне сприйняття навколишньої дійсності привертають увагу поліції, і Франко разом зі своїми однодумцями був заарештований за сфальсифікованим звинуваченням в участі у таємній спілці, яка нібито "була відгалуженням російських соціалістичних організацій". Він потрапив за ґрати і перебував у в’язниці майже 8 місяців.

Необхідність продовжувати боротьбу Іван Франко демонструє власним прикладом. Разом з однодумцями у 1878 році він започатковує новий журнал "Громадський друг". Коли ж поліція після другого номера конфіскувала наклад видання, його назву було змінено на "Дзвін", потім – на "Молот". Тут Франко друкує свій знаменитий програмний вірш "Каменярі". Ця поезія стала художнім узагальненням визвольної боротьби.

У березні 1880-го року Івана Франка знову заарештовують – цього разу австрійський уряд підозрює його у причетності до селянських заворушень поблизу Коломиї. Після тримісячного перебування у в’язниці Франка висилають до рідних Нагуєвичів.

Повернувшись до Львова, Іван Франко поновлюється в університеті, редагує польську робітничу газету "Праця". З-під його пера виходять такі відомі твори, як повісті "Борислав сміється", "Захар Беркут" та поезії, що ввійшли потім до збірки "З вершин і низин".

У серпні 1889 року Франка втретє заарештовують. У туристичній подорожі письменника з групою студентів з Росії австрійська влада побачила намагання відторгнути Галичину від Австрії. Такий надуманий адміністрацією привід коштував Франку десяти тижнів в’язниці.

Невдовзі після звільнення Іван Франко стає одним із засновників Української радикальної партії та бере участь у розробці її програми. Велику увагу Франко приділяв розвитку української літературної мови. Наукова рада Харківського університету у 1906 році за видатні заслуги в галузі філології присудила йому почесний ступінь доктора російської словесності. 1916-го Російська академія наук присуджує йому премію за працю "Студії над українською народною піснею".

Перша російська революція 1905–1907 років викликала у Франка нове творче піднесення. Відповіддю на події в Росії була його поема "Мойсей", у якій він філософськи осмислює проблему вождя і народу. Саме Франко запропонував до ширшого вживання в Галичині назву "українці" замість "русини". Франко писав: "Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів…".

За весь час своєї творчої діяльності Іван Франко видав понад п’ять тисяч творів у різних галузях літератури й науки, зокрема філософії, теорії та історії літератури, мовознавства, етнографії, економіки, сходознавства, переклади близько 200 авторів із 14 мов світу.

Помер Іван Франко 28 травня 1916 року. За кілька днів у Львові на Личаківському кладовищі пройшло багатотисячне прощання з видатним українцем. Спершу його поховали в орендованому склепі, а за десять років останки Франка були перенесені в окрему могилу. На встановленому пам'ятнику в одвічному нестримному пориві підняв молот гранітний Каменяр.