Взяти участь у проекті
Енциклопедія

Суспільство Спадщина

Емблема Українських Січових Стрільців
Емблема Українських Січових Стрільців
Українські Січові Стрільці

Українські Січові Стрільці

Українські Січові Стрільці, УСС (усу́си) — єдина українська національна військова формація в складі австро-угорської армії, сформована з добровольців, які відгукнулися на заклик Головної Української Ради 6 серпня 1914 і стояли під проводом Української Бойової Управи (УБУ).

Українські Січові Стрільці були першими українськими частинами на бойовищах Східної Європи після Полтави 1709, вони мали велике значення для відновлення військових традицій, для зростання українського патріотизму, створення військового словництва, термінології, військового фольклору, пісні й музики (оркестра УСС), для утвердження форми українського однострою (мазепинка).

Зібрані з ініціативи українських діячів Галичини 18 березня 1913 р. збори проголосили створення українського військового товариства "Січові стрільці". Головним отаманом "Січових стрільців" було обрано доктора Володимира Старосольського, його заступником — осавулом Дмитра Катамая. У перші місяці після зборів стрілецькі товариства швидко поширилися по усій Галичині. Найперше вони утворилися в Бориславі.

За короткий час було організовано стрілецькі чоти, сотні, курені, фахові офіцерські школи, близько 50 товариств "Січових стрільців".  Товариство придбало 100 карабінів і проводило навчання в передмістях Львова. Генеральна старшина визначила пріоритетними наступні статті витрат у січових осередках: придбання зброї (манліхерівський карабін з пристроєм до кімнатної стрільби та 2000 кімнатних набоїв), забезпечення інструкціями та підручниками з військової справи. Керівництво стрілецькими товариствами в Галичині здійснював К. Трильовський через "Стрілецьку секцію" "Українського січового союзу", створену в квітні 1913 р.

У 1913—1914 рр. товариства "Січ", що були осередками активної пропагандистської діяльності радикальної партії, стали базою для зародження передвоєнного січового стрілецтва. Для підготовки січовиків було організовано постійнодіючі курси теоретичного і практичного військового вишколу, якими керували старшини запасу австрійської армії М. Волошин та С.Рудницький. Основні заняття проводилися з польової та бойової служби, стрільби, технічних основ зброї.

При курсах діяла термінологічна комісія, до складу якої входили О. Квас, Б. Гнатович, В. Кучабський. Зусиллями комісії до війни було випущено 10 підручників з теорії військової підготовки.

Навесні 1914 р. спільними зусиллями О.Семенюка та О.Демчука було створено "Правильник піхотинців", у якому переклали необхідні військові команди українською мовою. "Правильник" було введено в дію 20 червня 1914 р. Він містив 17 розділів, у яких регламентувалися правила внутрішньої служби, підготовки до бою, а також методика ведення бою всіма підрозділами піхоти.

Найбільшим і наймасовішим оглядом стрілецьких сокільсько-січових та пластових сил стало Шевченківське свято, яке відбулося 28 червня 1914 р. у Львові. Вперше відкрито виступило близько 500 стрільців в одностроях і частково озброєних гвинтівками Верндаля, Манліхера, Кропачка. Своєрідний військовий марш-парад відкривали старшини українських стрільців, за ними — кінний відділ "Січових стрільців І", потім — чота "Січових стрільців І", дві чоти "Січових стрільців ІІ", дві чоти бориславців та одна чота з Яворова. 

6 серпня 1914 р. у львівській газеті "Діло" з'явилося звернення Головної Української Ради "до всього українського народу", в якому проголошувалась необхідність утворювати полки українських добровольців під назвою Українські Січові стрільці (УСС). На заклик Головної Української Ради відгукнулося 28 000 добровольців, але на збірку УСС у Стрию наприкінці серпня - на початку вересня 1914 зійшлося тільки 10 000, бо деякі повіти Галичини були вже захоплені російською армією. З них австрійська влада вибрала тільки 2 500 стрільців (на це вплинули й перешкоди з боку поляків), яких поділено на 10 сотен по 250 стрільців, що згодом вирушили на вистрій до Закарпатської України.

Узимку 1914 — 15 сотні УСС у складі 130 бригади боронили карпатські переходи: їм припала тоді розвідча й охоронна служба. У березні 1915 австрійська Начальна Команда підпорядкувала УСС командуванню корпусу генерала Гофмана, яке скасувало пост начальника команданта УСС та поділило легіон на два самостійні курені (команданти Григорій Коссак і сотник Сень Ґорук, згодом Василь Дідушок) і резервову сотню.

Першим успіхом Легіону УСС була перемога на горі Маківці 29 квітня — 3 травня 1915. Далі він визначався в боях під Болеховом, Галичем, Завадовом і Семиківцями. З літа 1915 УСС окопалися над р. Стрипою; там, у Соснові і на Веселій, перебували до серпня 1916. Далі у складі 55-ої дивізії обидва курені перетворено на полк УСС (командант отаман Г. Коссак, з листопада 1916 — підполковник Антін Варивода), у серпні 1916 Легіон переведено під Бережани, де він окопався на горбі Лисоня. На фронті під Кирлибабою була відокремлена Гуцульська сотня УСС під командуванням поручника Омеляна Левицького.

На початку липня 1917 в бою під Конюхами в полон потрапив майже весь Легіон УСС. Від полону врятувалося близько 400 старшин і стрільців. З них, з Гуцульської сотні і доповнень з Коша УСС сформовано новий курінь УСС, який здійснив похід до р. Збруч, а в лютому 1918 вирушив у похід на Україну з австрійською окупаційною владою, був розташований на Херсонщині і приділений окупаційною владою до групи архікнязя Вільгельма Габсбурґа (полковника Василя Вишиваного).

На початку жовтня 1918 формацію УСС переведено з Херсонщини на Буковину. Під час українсько-польських боїв за Львів Легіон УСС прибув до Львова лише 3 листопада і вже не зміг змінити бойової ситуації в місті. Далі Легіон УСС входив до складу групи "Схід" УГА і в січні 1919 був переформований на 1 бригаду УСС в складі одного, пізніше двох полків піхоти УСС, кінної сотні УСС, гарматного полку УСС і допоміжних відділів.

Поповнені українцями з російської армії, УСС сформували в Києві у листопаді 1917 Галицько-Буковинський курінь Січових Стрільців (СС), який згодом розгорнувся в полк СС, а далі в корпус і групу СС, що були однією з найкращих формацій української армії.