Взяти участь у проекті
Енциклопедія

Суспільство Спадщина

Колона Магдебурзького права
Колона Магдебурзького права
Найстаріший у Києві та в Україні архітектурний монумент - колона Магдебурзького права, проект архітектора Андрія Меленського
Найстаріший у Києві та в Україні архітектурний монумент - колона Магдебурзького права, проект архітектора Андрія Меленського
Львівська ратуша
Львівська ратуша

Магдебурзьке право в Україні

Магдебурзьке право - феодальне міське право, що склалося в німецькому місті Магдебурзі, а згодом поширилося на багато інших міст Європи, стало символом феодального міського самоврядування.

Загалом у відносно завершеному вигляді Магдебурзьке право склалося у XIII ст. і поширилося спочатку на інші міста Східної Німеччини, а згодом - разом з німецькою колонізацією - на Східну Прусію, Сілезію, Чехію, Угорщину, а далі на Польщу, Литву, звідки перейшло до Білорусі та України.

В Україні Магдебурзьке право поширилося у XIV-XV ст. Відповідно до цього права всі міста України поділялися на 3 категорії. До першої належали міста, що отримали Магдебурзьке право від литовських князів, польських та угорських королів. Переважно це були міста Правобережної України. Раніше інших Магдебурзьке право було надано містам Закарпатської України, яка на той час входила до складу Угорщини. Вже з 1329 року Магдебурзьким правом користувалися Хуст, Вишкове, Тячів, а згодом - Сянок, Львів, Кам'янець-Подільський, Луцьк, Кременець, Житомир, Мукачеве, Київ. До другої категорії входили міста, які отримали Магдебурзьке право від їх власників. Так, князі Вишневецькі у XVI ст. подарували це право Лохвиці, Лубнам, Пирятину, Прилукам. До третьої категорії належали міста, яким Магдебурзьке право було надано грамотами гетьманів після приєднання України до Московської держави. У 1752 році Магдебурзьке право було даровано гетьманом Розумовським Полтаві, 1758 - Новгороду-Сіверському. До кінця XVIII ст. Магдебурзьке право одержали майже всі міста Лівобережної України. Грамоти гетьманів переважно підтверджували права міст України на самоврядування, які вони отримали ще під литовським та польським пануванням.

За рівнем панування міста України поділялися на магістратські та ратушні. Магістратське самоврядування було більш самостійним. Ратушу, як орган міського самоврядування, у кінці XVIII ст. мали майже всі міста лівобережної України.

Міщанство переводилося на окремий суспільний стан, який мав свої органи самоврядування. Таким органом у великих містах була міська рада (магістрат), що, як правило, складався із війта, його помічників (бурмістрів) і двох колегій – ради (райці, ратмани, радники) й лави (лавники, засідателі), яких обирало міщанське населення.

Жителі міст, які мали Магдебурзьке право, були юридично вільними. Вони виконували як загальнодержавні повинності, так і ті, що визначала міська влада. Магдебурзьке право звільняло місто не лише від судової, а й від адміністративної влади власника, на землі якого це місто знаходилось. Міщани звільнялися від усіх повинностей на користь власника. Із загальнодержавних повинностей головною була військова.

Джерелами чинного Магдебурзького права на Україні були збірки міського права польських юристів, збірки хмельницького права П.Кущевича (1623), а також підручні правничі книги, складені юристами Гетьманщини.