Взяти участь у проекті
Енциклопедія

Суспільство Спадщина

Перший Генеральний секретаріат ЦР. Сидять (зліва направо): І.Стешенко, Х.Барановський, В.Винниченко, С.Єфремов, С.Петлюра. Стоять: П.Христюк, М.Стасюк, Б.Мартос. Угорі - В.Садовський. Червень 1917, м.Київ, джерело: dt.ua.
Перший Генеральний секретаріат ЦР. Сидять (зліва направо): І.Стешенко, Х.Барановський, В.Винниченко, С.Єфремов, С.Петлюра. Стоять: П.Христюк, М.Стасюк, Б.Мартос. Угорі - В.Садовський. Червень 1917, м.Київ, джерело: dt.ua.

Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР)

Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР; популярна назва - есери) - українська політична партія. Як всеукраїнська політична організація УПСР організувалась у квітні 1917 року внаслідок об'єднання окремих гуртків і груп есерів, котрі існували в Україні з 1905 року. До керівництва партії входила переважно студентська молодь, зокрема, М.Ковалевський, Л.Ковалів, В.Залізняк, О.Севрюк, П.Христюк, М.Шраг. Тісно співпрацював з партією М.Грушевський. У програмі УПСР поєднувались національні інтереси з ідеями ліберального народництва. Партія з перших кроків діяльності висувала ідею національно-територіальної автономії України, стояла на грунті безкласовості української нації, націоналізації великих земельних володінь, популяризувала принципи дрібноселянського господарювання. У соціальній стратегії орієнтувалася на селянство та солдатські маси. Визначальним питанням революційних перетворень партія вважала національне питання, а своєю кінцевою метою ставила завдання побудови Української незалежної самостійної держави. У своїй діяльності серед селянства спиралась на "Селянську спілку", що забезпечило їй належне організаційне зміцнення і відповідну соціальну базу. У листопаді 1917 року в рядах партії налічувалось 75 тис. чол. Друковані органи: щотижнева газета "Народна воля" і тижневик "Боротьба".

Після більшовицького жовтневого перевороту 1917 року у Петрограді УПСР вживала енергійних заходів, аби не допустити в Україні зміцнення позицій Рад робітничих, селянських та солдатських депутатів. У перший період Української Народної Республіки партія мала більшість в Українській Центральній Раді, члени УПСР входили до складу Генерального Секретаріату УЦР-УНР та Ради Народних Міністрів УНР. В урядах В.Винниченка есери керували роботою секретарств: продовольчих справ (М.Стасюк, М.Ковалевський), шляхів (В.Голубович), пошт і телеграфу (М.Шаповал), П.Христюк обіймав посаду генерального писаря. У січні-квітні 1918 року головою Ради Народних Міністрів УНР був український есер В.Голубович і більшість міністерств у ній очолювали члени УПСР.
У період Гетьманату на IV з'їзді 13-16 травня 1918 року партія розкололась на праве і ліве крило. Праві есери (т.зв. центральна течія; В.Голубович, І.Лизанівський, М.Шаповал, М.Чечель, Н.Григоріїв, О.Жуковський, О.Севрюк, П.Христюк та ін.), які вважали революцію завершеною, виступали за проведення легальної опозиційної діяльності до уряду гетьмана П.Скоропадського. Ліве крило (Л.Ковалів, М.Полоз, Г.Михайличенко, О.Шумський, В.Блакитний, А.Приходько, П.Любченко, Ю.Мазуркевич та ін.) пропагували "радянську" форму влади, домагалися співпраці з більшовиками, виступали за організацію підпільної боротьби та підготовку збройного повстання проти гетьманського режиму. Захопивши домінуюче становище в ЦК, ліві есери домагались усунення з партії "правих" і, оголосивши розпуск місцевих організацій, перевели партію на нелегальне становище. Згодом ця частина українських есерів отримала назву "боротьбисти" (від назви газети "Боротьба", яку вони видавали) і у березні 1919 року організаційно оформились в Українську партію соціалістів-революціонерів-боротьбистів (комуністів). Праві есери утворили свій організаційний центр і заснували свою партію (січень 1919), яка в квітні 1919 року повернулась до старої назви - УПСР. Праві есери входили до Українського національного союзу і брали участь у підготовці й проведенні протигетьманського повстання. Мали свої друковані органи: журнал "Трудова республіка" (1918-19) і газету "Трудова громада" (1917-19).

За Директорії УНР представники УПСР входили до складу урядів В.Чеховського, Б.Мартоса, І.Мазепи. У кінці 1919 року частина членів виїхала в еміграцію, де відстоювала принцип "диктатури трудових мас" (М.Шаповал, Н.Григоріїв). У 1920 році у Відні була створена "Закордонна делегація" УПСР (М.Грушевський, М.Шраг, П.Христюк, М.Чечель, Д.Ісаєвич та ін.), яка виступала за перетворення УНР у "радянську республіку". У 1920-22 роках видавала неперіодичний орган "Борітеся-поборете" (редактори П.Христюк і М.Чечель). У 1920 роках партія зазнала чергових розколів і фактично як єдина організація перестала існувати.

У 1921 році у Харкові відбувся показовий судовий процес над членами ЦК УПСР. У 1924 році більшість членів "Закордонної делегації" УПСР повернулася в УСРР і в 1930 роках була репресована. У 1934 році есерівські організації об'єдналися і створили у Празі спільний ЦК УПСР за кордоном (у 1932-39 видавала неперіодичний орган "Трудова Україна"; ред. Н.Григоріїв та П.Богацький). У 1950 році УПСР разом з іншими партіями соціалістичного спрямування утворили Українську соціалістичну партію.

Корисні посилання

Олександр Висоцький. Українські соціал-демократи і есери: досвід перемог і поразок, Тетяна Бевз. Партія національних інтересів і соціальних перспектив. Політична історія УПСР.