Взяти участь у проекті
Енциклопедія

Суспільство Спадщина

"Народ" - друкований орган Української (Русько-української) радикальної партії
"Народ" - друкований орган Української (Русько-української) радикальної партії

Українська (Русько-українська) радикальна партія

Українська (Русько-українська) радикальна партія (УРП) - перша політична партія на території України, заснована на І з’їзді, що відбувався 4-5 жовтня 1890 року у Львові під головуванням І.Франка. З’їзд схвалив програму партії, яку підготували Іван Франко, Северин Данилович, Михайло Павлик. У 1895 році на IV з'їзді було прийнято Доповнення до Програми УРП, в якому виголошувалося, що здійснення соціалістичних ідеалів можливе лише за умови якнайширшого самоуправління краю. У 1904 році була прийнята ще одна програма.

Лідерами і засновниками партії були І.Франко (до 1899), М.Павлик (до 1914), В'ячеслав Будзиновський, С.Данилович, Євген Левицький та інші. Після розколу РУРП у 1899 році частина членів увійшла до складу новостворених УНДП (Українська національно-демократична партія) і УСДП (Українська соціал-демократична партія). Разом з УНДП утворила в українському політичному русі неофіційну двопартійну систему, в якій РУРП відігравала роль лівої опозиції щодо центристського УНДП.

Діячі партії займали провідні посади в уряді ЗУНР (Ю.Бачинський, Д.Вітовський, І.Макух, А.Шмігельський). У 1919-1939 роках під час польської окупації Галичини УРП була однією з найбільш впливових серед легальних українських партій. У 1926 році об’єдналася з волинською Українською радикально-соціалістичною партією. Чисельність партії сягала 20 тис.чол. У 1931 році партія вступила до ІІ Соціалістичного Інтернаціоналу. Після ІІ Світової війни діяла в еміґрації.

У своїй діяльності РУРП прагнула поєднати відстоювання соціальних інтересів українських селян Галичини із захистом національних прав українського народу. Спершу на ідеологічну позицію РУРП досить сильний вплив мали ідеї Драгоманова, свою позицію рупівці називали "науковим соціалізмом", "народницьким соціалізмом". У державотворенні стояли на позиціях "правдивого автономізму", вимагали вільного розвитку краю, збільшення самоврядування в Східній Галичині, проголошували напрямок на піднесення національної самосвідомості. Заявлалася позиція про повну незалежність "русько-українського народу" - єднання в незалежній державі з Наддніпрянською Україною.

У програмі 1904 року виголошувалися соціальні гасла: повне усунення мілітаризму(вимога роззброєння); вимога безпосереднього, загального, таємного і рівного голосування і рівного пасивного права вибору без різниці статі; вимога якнайбільшої особистої свободи, свободи зборів, товариств, слова, науки і друку; скорочення дня праці, заборона праці жінок і дітей на шкідливих для здоров’я роботах, недільний відпочинок - для всіх, обмеження нічної праці, створення робітничих інспекторів, контроль за місцями праці і помешкань робітників, соціальне забезпечення по безробіттю, старістю, втрати годувальника; заміна безпосередніх податків прогресивним податком доходовим, звільнення від безпосереднього оподаткування предметів першочергової необхідності, викладання української мови в школах і "наукових інституціях", забезпечення прав національних меншин на вивчення і використання національної мови, розвиток власної культури; свобода релігійних переконань; як засіб боротьби проголошувалося: "змагаємо до піднесення почутя національної самосвідомости в масах усього україньско-руского народа Австро-Угорщини і Росиї через лїтературу, збори, з’їзди, манїфестациї" і т.д.

Соціальною базою партії було галицьке селянство, яке на 80% було безземельним. Засобами боротьби були земельні страйки.

Друковані органи: місячник політики, науки і письменства "Народ" (видавався у 1890-1895, 1918), місячник для селянства "Хлібороб" (1891-1895), "Громадський голос" (1895-1939, з перервами). Під впливом РУРП діяла спортивно-патріотична організація "Січ", заснована К.Трильовським у 1900 році.

Недоліки діяльності партії: духовенство Галичини було досить вороже настроєне проти партії (через їх ідеологію), що блокувало радикалам доступ на село; малочисельність українського пролетаріату (який міг найактивніше підтримати соціалістичні гасла партії); залежність від польських соціалістів та фракціоністів.