Взяти участь у проекті
Енциклопедія

Суспільство Спадщина

Пересопницьке Євангеліє

Пересопницьке Євангеліє — визначна рукописна пам'ятка староукраїнської літературної мови й мистецтва, переклад Євангелія мовою, близькою до народної.

Пересопницьке Євангеліє являє собою розкішну книгу вагою 9 кілограмів 300 грамів, писану пізнім уставом на пергаменті форматом 380 х 240 мм.Всі 964 сторінки фоліанта написано на пергаменті - у XVI столітті цей матеріал був набагато міцнішим та дешевшим за папір. У виготовленні цього рукопису переплелися, з одного боку, традиція переписування євангельських текстів, а з іншого - завдання створити шедевр рукопису і мистецтва виготовлення книги.

Ця книга є проривом у середньовічній свідомості, і, водночас, адаптацією книжкової церковнослав'янської мови до живої народної мови. Це розуміли її творці і так сподівалися меценати. У цьому її унікальність і наукова цінність. Тому так детально викладається історія рукопису, жертводавці, переписувач і редактор (або перекладач).

У православній рукописній традиції переписування книг Святого Письма завжди було особливою роботою, де авторство не вказувалося. Ця традиція анонімності є характерною особливістю нашої середньовічної християнської культури - скромність, відмова від індивідуальності особи, благоговіння і відповідальність за кожне написане слово. Пересопницьке Євангеліє - одна з небагатьох рукописних книг, історія якої нам відома принаймні частково.

Роботу над рукописом розпочато 15 серпня 1556 року у Дворецькому монастирі князів Заславських при церкві Святої Трійці (сьогодні - це село Дворець Ізяславського району Хмельницької області). Цього року було написано Євангеліє від Матфія і першу половину тексту Євангелія від Марка. Згодом роботу було припинено і відновлено лише в 1561 році в Пересопницькому монастирі при церкві Різдва Богородиці (сьогодні - це село Пересопниця Рівненської області). Тут було дописано Євангеліє від Марка, завершені Евангелія від Луки та Іоана, Післямова до пам'ятки і Місяцеслов. Весь процес завершився 29 серпня 1561 року.

Древнє місто Пересопниця на високому березі, де перетинаються річки Стубла і Горинь, було колись замком, оточеним стінами і оборонним земляним валом, - "переспоєм" (тому - Пересопниця). Починаючи з XII століття воно є резиденцією багатьох великих князів - В'ячеслава, синів Юрія Долгорукого - Гліба і Андрія, Ізяслава Мстиславовича, Галицького Данила Романовича.

Засновниками проекту видання рукопису були відомі волинські меценати княгиня Анастасія Жеславська-Гольшанська та князі Черторизькі. Про княгиню Жеславську (вона ж Заславська) повідомляється в післямові до Євангелія, що вона прийняла чернечий постріг з ім'ям Параскева і стала ігуменією цього монастиря.

Традиційно вважається, що над створенням Євангелія працювали архімандрит Пересопницького монастиря Григорій і писар Михайло Васильович, син протопопа Сяноцького. Учені-палеографи, що аналізували почерк Євангелія, висунули гіпотезу: можливо, переписувачів було двоє, проте історія зберегла лише це ім'я Васильовича. Невідоме й ім'я художника, який написав чотири чудесних мініатюри Євангелістів і декорував перші сторінки Євангелій з використанням рослинних орнаментів.

Євангеліє середини ХVI століття - твір не пересічного книжника-переписувача. У ньому тісно пов'язані традиції і новації, які характеризують цю епоху. В його основі - кілька євангельських джерел, написаних різними слов'янськими мовами і латиною, які порівнювалися, обмірковувалися і перекладалися церковнослав'янською книжковою мовою, тим самим зливалися в новий текст. Тут уже багато авторських думок. За канонами не можна було міняти євангельський текст, але можна було його прокоментувати. Цей коментар звернений не лише до Бога, але й до читача. Називаючи себе за традицією книгописання "багатогрішний, слуга, або раб Божий", автор дозволяє собі вільний коментар до тексту, що перекладається, висловлює своє до нього ставлення.
Пересопницьке Євангеліє є спробою розвитку книжкових традицій з урахуванням суперечностей епохи, стику культур і вимог нового часу. Воно створювалося в складне століття, коли богословськими спорами завершилася зустріч Сходу і Заходу, а боротьба з католицькою експансією і впливом протестантизму досягла апогею. Водночас Схід приймає багато традицій Заходу. Перед нами - перший відомий нам переклад Євангелія українською мовою XVI століття.

Пересопницьке Євангеліє таким чином стає в один ряд з прадавніми пам'ятками древнеукраїнської мови - грамотами XV століття, Кам'яно-Струмилівським Євангелієм 1411 року, Четьї-мінеєю (1489) і Крехівським Апостолом (близько 1560), а також записами української народної поезії у чеській граматиці Яна Благослава (1571 року). У рукописі згадується ім'я "монаха Григорія, архімандрита Пересопницького", по старанності і ради якого було зроблено цей переклад. Чи був архімандрит Григорій сам перекладачем або лише керував роботою над книгою - не ясно досі, текст про це не повідомляє. Деякі вислови тексту - польські і чеські запозичення, що свідчить про знання цих мов перекладачем, а також про помітний латинський вплив на текст Євангелія. У цю епоху Святе Письмо рідними мовами створюється і в інших слов'янських народів. Пересопницьке Євангеліє серед них вирізняється своєю живою, багатою літературною мовою, яка максимально наближена до церковнослав'янського оригіналу, але все таки зрозуміла пересічним людям. В цьому відношенні воно не поступається відомим у ту епоху перекладам Святого Письма національними мовами в Європі, таким, наприклад, як німецький переклад Мартина Лютера.

Тоді як на Заході переклад Біблії іншими мовами був пов'язаний з рухом Реформації, що зароджувався, і офіційною римською Церквою не схвалювався, у східній Церкві він був освячений традицією. Пригадаємо, що і церковнослав'янський текст Письма, створений святими Кирилом і Мефодієм, був перекладом з грецької. Але церковнослав'янська - це не мова якоїсь епохи. Її було штучно створено і їй судилося стати особливою літургійною мовою Православної Церкви, таким же невід'ємним елементом її молитовного життя, як храм і ікона. Пересопницьке Євангеліє, Це не був підпільний і заборонений переклад, подібний до Біблії Мариіна Лютера.

Текст Пересопницького Євангелія рясніє тлумаченнями слів, зробленими живою староукраїнською мовою: "Бил же там колодязь Іаковль (студня або криниця)"; "и рекл так: учиню, размечу житницу мою (клуню або стодолу)". З цієї точки зору переклад становить великий інтерес для лінгвістів. З Пересопницького Євангелія робилися списки (відомі як Волинське і Литківське Євангеліе XVI століття). На початку XX століття воно стало джерелом для "Словника історичної української мові" під редакцією Е.К.Тимченка - праці, що містить тлумачення і пояснення понад 10 тисяч слів.

Пересопницьке Євангеліє створювалося в епоху, коли Європі вже відоме було книгодрукування, що дозволяло уникати багатьох помилок при створенні тексту, неточних штрихів у його художньому оздобленні. На слов'янській землі, куди книгодрукування прийде значно пізніше, вдосконаленій латинській книзі протиставили свою - досконалу в художньому відношенні. Вона була написана на дорогому пергаменті, тоді як матеріалом для безлічі книг служив папір. Її текст записано фарбами і золотом. Сторінки рукописного Пересопницького Євангелія прикрашені химерним орнаментом. У барвистих мініатюрах, що змальовують євангелістів, досягнута дивна гармонія між формою і вмістом. Ми завжди бачимо поета за словами його віршів, художника за грою фарб. Поєднання ніжно-рожевих, сірих, блакитних, сріблястих, золотих, червоних і зелених тонів додає їм життєрадісності і урочистості. Це творчий політ думки, зверненої до Бога. Обличчя євангелістів зображено спокійними та смиренними, при цьому надзвичайно близькими і живими для нас. Апостол і євангеліст Марк тримає в руках довгий білосніжний сувій, над ним орел з хмар протягує Євангеліє. Небесно-блакитний плащ апостола розвівається, світлі блакитні кольори наявні в зображенні будинку на задньому фоні мініатюри, стільця і підніжжя, де сидить апостол. Червоний купол на задньому фоні ніби висить у повітрі, маленька золота книга перед апостолом теж витає над підставкою. Цій мініатюрі не притаманна земна обтяженість. На ній змальовано небесне життя, його красу і радісність. Жвавість зображення лиця апостола додає ілюстрації ренесансної реалістичності. Це Євангеліє - твір своєї епохи, який намагається вийти за її рамки. Ми не можемо сказати, що лише необхідність перевершити католицьку Європу зумовила таке досконале художнє оздоблення. Цьому є ще одне пояснення: ця книга писалася не лише для людини. Вона створювалася для людини і Бога, для їх спілкування.

Книгою користувалися впродовж століть. Палітурку (оправу) рукопису довелося міняти не менше трьох разів. У різних місцях рукопису є позначки кількома мовами, що належать до різних епох. На перших сторінках дарчий напис українською мовою про передачу Євангелія єпископові Переяславському українським гетьманом Іваном Мазепою, який зробив нову палітурку рукопису і прикрасив її коштовним камінням, розуміючи його історичну і художню цінність.
Очевидно, після того, як Пересопницький монастир став у 1603 році єзуїтським колегіумом, Євангеліє було вивезене звідти православними ченцями і подорожувало досить довго. На рукописі сліди крапель води - свідчення про перевезення книги. Напис латиною свідчить про те, що рукопис певний час перебував у Переяславській семінарії. На ньому збереглися позначки, які можна датувати і XIX століттям. Вже в XX столітті Євангеліє належало Полтавській бібліотеці і музею Києво-Печерської Лаври.

Рукопис привертав увагу багатьох церковних культурних і політичних діячів. Євангеліє вивчали російські і українські вчені. Серед них А. Бодянський, Ю. Тиховський, П. Житецький, В. Перетц, А. Грузинський, Р. Павлуцький, М. Думітрашко, І. Огієнко, А. Назаревський, С. Маслов, П. Плющ, В. Німчук, Л. Гнатенко, американський дослідник М. Кей. Особливий місце посідають дослідження І.Чепіги, яка присвятила йому більше 20 років свого наукової діяльності. Пересопницьке Євангеліє читали Тарас Шевченко і Михайло Максимович. Оздоблення книги вивчали мистецтвознавці В. Стасов і Я. Запаско.

Проте книга настільки загадкова за своїм походженням, історією її побутування, поліфонічним символічним значенням для всього слов'янського світу, що вона цікавить учених і до сьогодні і свідчить про спадкоємність культур і духовної близькості XVI і XXI століть.

Зараз рукопис зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки імені В. Вернадського НАН України в Києві.

Сьогодні ця духовна святиня українського народу набула значення політичного символу нації — на Пересопницькому Євангеліє під час інавгурації присягали Президенти України. У мить присяги Президент кладе руку на це Євангеліє, обіцяючи бути вірним не лише людському закону, але і Богові.

У 2001 році Інститутом української мови було видано транслітерацію книги. У 2008 році Київська митрополія Української православної Церкви спільно з Національною Академією наук України і видавничим домом "АДЕФ-Україна" випустили факсимільний варіант Пересопницького Євангелія. Оправу виготовлено зі шкіри з елементами декору - реконструкція древнього окладу, що не зберігся. Для відтворення повнокольорових пергаментних сторінок Євангелія знайдено папір, що повністю відповідає пергаменту за своїми тактильними властивостями і фактурою.

Книга складається з 482 аркушів. Рукопис багато орнаментований, прикрашений високохудожніми кольоровими заставками та мініатюрами. За красою й багатством оформлення Пересопницьке Євангеліє не має рівних собі серед українських рукописів. Зміст рукопису — традиційне четвероєвангеліє. Своєрідним є вміщення перед кожним євангелієм так званих "сумаріїв"— короткого змісту розділу. На маргіналіях чимало голосів — пояснень до окремих малозрозумілих слів.

Після зруйнування Пречистенського монастиря доля книги тривалий час не була відома. Майже через сто п’ятдесят років, у 1701 її подарував Переяславському єпископському престолові гетьман Іван Мазепа. Згодом пам'ятка опинилася в бібліотеці Переяславської семинарії, де 1837 з нею ознайомився славіст О. М. Бодянський (1808-1877). Після переведення духовної семинарії з Переяслава до Полтави (1862) Пересопницьке Євангеліє теж було перевезено. На початку двадцятого століття рукопис було передано до Полтавського давньосховища. Тут його вивчали літературознавець В. М. Перетц (1870-1935) та філолог і палеограф О. С. Грузинський (1881-1954).

Під час війни Пересопницьке Євангеліє було евакуйовано. З 1947 року Пересопницьке Євангеліє знаходиться у фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського.