Взяти участь у проекті
Енциклопедія

Наука і освіта

Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К.Карпенка-Карого

Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого — вищий навчальний заклад в Україні, є активним учасником загального процесу гуманітарного розвитку суспільства, збереження і примноження духовних цінностей, інтеграції України в європейський і світовий культурний простір.

У XIX столітті, коли йшов процес становлення українського професіонального театру, в Україні не було спеціальних шкіл, які б готували українських акторів, бо не існувало української школи взагалі. Українські актори здобували фахову освіту безпосередньо у трупах під керівництвом антрепренерів, які й були, як правило, режисерами цих труп. Не без особистої участі й підтримки одного з найбільших українських театральних діячів Михайла Старицького український композитор Микола Лисенко, ім'я якого вже за життя було названо у славетному гроні корифеїв української сцени, ще 1898 року порушив перед царською владою питання про створення не просто музичної, що, здавалося б, було йому більш з руки, а саме музично-драматичної школи в Києві. Через рік, 5 березня 1899 року, Міністерство внутрішніх справ у Петербурзі затвердило статут цієї школи. Проте через відсутність належних коштів відкриття приватної Музично-драматичної школи М.Лисенка сталося аж через п'ять років — у вересні 1904-го, на кошти, зібрані наприкінці 1903 року українським громадянством як дарунок Лисенкові з нагоди 35-річного ювілею його творчості для придбання дачі під Києвом. Присутній на ювілейних урочистостях громадський діяч і кооператор Микола Левитський запропонував прихильникам таланту М.Лисенка відкрити в Києві Музичну школу. Ця думка походила від самого М. Лисенка, який чекав на такі кошти, щоб спрямувати їх на заснування школи, і орендував для неї приміщення в будинку професора-психіатра І.Сікорського на вул.Великій Підвальній (тепер — Ярославів Вал). 

Для керівництва драматичним відділом школи була запрошена племінниця М.Лисенка, донька вже покійного на той час Михайла Старицького — вихованка театрального училища Московського філармонійного товариства (тепер — Російська академія театрального мистецтва), відома вже на той час актриса Марія Старицька, яка працювала театральним педагогом до кінця свого життя.

Курс драматичного мистецтва тривав спочатку чотири, а згодом — три роки. До спеціальних предметів у ньому належали: сценічна гра, декламація і режисура. Допоміжними предметами вважалися: міміка, фехтування, танок, гримування, історія драми, історія культури, психологія, естетика, італійська і французька мови. Екзаменаційні вечори у школі, які проводились чотири рази на рік, були відкриті для широкої публіки. Часто на цих вечорах головував Микола Садовський — директор Товариства українських артистів, стаціонованого в Києві з 1907 року. Про ці вечори багато писала київська (і не тільки київська) преса. 

Саме з цієї школи у 1916—1917 роках учнівська молодь потягнулася до театральної студії Леся Курбаса, на базі якої виник керований ним «Молодий театр» — революційне явище в історії українського театру. Однією із засад тогочасного навчального плану був принцип підготовки режисера через актора — не в розумінні, щоб режисер самодіяльного театру був ще й зразковим актором, а в розумінні, що режисер має володіти методом показу і, взагалі, — режисер повинен виростати з актора.

У 1922 році інститутові було надано краще приміщення на вул. Хрещатик, 52. Відтоді й дотепер інститут орендує це приміщення у міської державної адміністрації. 

Театр у 30-х роках переживав буремні часи: ставляться вистави, що зривають вибухи оплесків глядачів, а водночас - викладачі та студенти нерідко стають заручниками політичних баталій. 1934 року, коли столицю Радянської України було переведено з Харкова до Києва, відбулися зміни не тільки в державних, а й культурно-освітніх структурах. Саме того року Музично-драматичний інститут імені М.Лисенка було реорганізовано: музичні факультети об'єднано з музичним технікумом, який існував після ліквідації Київської консерваторії у 20-х роках, і таким чином відновлено Київську державну консерваторію, за якою, однак, не було залишено імені М.Лисенка, бо саме у той час його було оголошено українським буржуазним націоналістом, у 1940 році консерваторії присвоєно ім’я композитора П.Чайковського

Відтепер реалістичні традиції українського театру корифеїв накладалися на систему К.Станіславського й визначалися як стовпова дорога в українському театрі за панівного тоді, так званого, методу соціалістичного реалізму, тоді як ім'я Л.Курбаса було згадуване лише в лайливих епітетах. Зрештою, саме система К.Станіславського у творчому її сприйнятті покладена в основу сучасної української театральної педагогіки.

З вибухом війни у 1941 р. інститут було евакуйовано до Харкова, звідти — до Саратова, потім - до Москви, у 1944 році інститут повернувся до Києва. Повоєнний період історії інституту позначений важливими подіями. З Москви він повернувся з дещо змодифікованою назвою: «Київський державний інститут театрального мистецтва», а в 1945 році, з нагоди сторіччя від дня народження видатного українського драматурга і театрального діяча Івана Карпенка-Карого, інститутові присвоєно його ім'я. На педагогічну роботу повернулися Г.Юра, А.Бучма, І.Чабаненко, І.Волошин та інші. 

У 1961 році було прийнято постанову Ради Міністрів УРСР про створення в інституті кінофакультету для підготовки кадрів з кінорежисури, кінооператорства і кінознавства. Фактично в Україні було відновлено підготовку кадрів для кіномистецтва, яка була штучно припинена внаслідок ліквідації Інституту кінематографії у 1938 році. 

У 80—90-х роках XX ст. в інституті уперше в Україні відкрито спеціалізації: «хореографія», «диктор та ведучий телепрограм», «звукорежисура», «режисура цирку», у 2003 році — «актор лялькового театру». 

Постановою Кабінету Міністрів України від 18 квітня 2003 року Київський державний інститут театрального мистецтва імені І.К.Карпенка-Карого перейменовано на Київський державний університет театру, кіно і телебачення імені І.К.Карпенка-Карого. 

Випускники та викладачі Університету сказали і кажуть своє слово з театральних сцен і телебачення, що хвилюють глядача, викликають в ньому нові світлі враження. Український театр виявився одним із небагатьох стійких та потужних сил в українській культурі в буремні 90-і роки, в складні 2000-ні.

Корисні посилання

Офіційний сайт Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К.Карпенка-Карого