Взяти участь у проекті
Енциклопедія

Постаті Релігія

Романюк Василь (1925 - 1995)
Романюк Василь (1925 - 1995)

Романюк Василь (1925 - 1995)

Релігійний діяч

 

Місце народження: село Хомчин Косівського повіту (тепер Івано-Франківської області)

 

У молоді роки брав участь у національно-визвольній боротьбі. Уперше засуджений 19-літнім — за належність до Організації Українських Націоналістів (ОУН). Восени 1944 засуджений Військовим Трибуналом НКВС Станіславської (нині — Івано-Франківської) обл. до 20 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах. Термін знизили до 10 років. 1946 в таборі Василь був засуджений за «антирадянську агітацію і пропаганду». У 1959 закінчив Вищі богословські курси в Івано-Франківську, згодом — Московську духовну семінарію. У зв'язку з арештом історика В.Мороза (01.06.70) виступив на його захист, унаслідок чого була розпущена церковна громада с. Космач Косівського району, а Романюку заборонили правити службу. З 1964 до 1972 — священик у парафіях Івано-Франківської і Коломийської єпархії Руської Православної Церкви. У січні 1972 заарештований, у липні 1972 засуджений за ст. 62 ч. 2 КК УРСР («антирадянська агітація і пропаганда») на 7 р. таборів особливо суворого режиму і 3 р. заслання. Визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Брав участь у голодуваннях у дні політв'язня і прав людини, у дні початку репресій в Україні та в інших акціях протесту. 1 липня 1976 року відмовився від радянського громадянства. У 1976, під час перебування на засланні, задекларував свою приналежність до Української автокефальної православної церкви. З листопада 1979 — член Української Гельсінської Групи. У 1984 за самовіддану службу Церкві в Україні єпископ УПЦ в Америці (Вселенський Патріарх) Андрій нагороджує Романюка вищою священичою відзнакою — митрою. У червні 1987 виступає з лекціями перед християнськими українськими і англомовними громадами Канади, США та Англії. Після повернення в Україну 28.4.1990 був пострижений у чернецтво і возведений у сан архімандрита з ім'ям Володимир, а наступного дня висвячений у сан єпископа з титулом єпископа Ужгородського і Виноградівського. Виступає за створення незалежної Української Православної Церкви з центром у Києві, піднесеної у статус Патріархату. З 1991 очолює місійний відділ Патріархії УАПЦ, виконує обов'язки вікарія Київської єпархії з титулом архієпископ Білоцерківський. Був одним із фундаторів УПЦ-Київського Патріархату (засн. у червні 1992). 17 лютого 1993 року призначений архієпископом Львівським і Сокальським. Після смерті Патріарха Мстислава став місцеблюстителем Патріаршого престолу (14 червня1993 року) із возведенням у сан митрополита. На Всеукраїнському Православному Соборі 21 жовтня 1993 року обраний Патріархом (інтронізований 24 жовтня у Софійському соборі). Виступав з численними проповідями й статтями на богословські, патріотичні й державницькі теми. Похований біля брами св. Софії у Києві.