Взяти участь у проекті
Енциклопедія

Постаті Політика та управління

Дриздо Соломон ( Соломон Лозовський) (1878 – 1952)
Дриздо Соломон ( Соломон Лозовський) (1878 – 1952)

Дриздо Соломон ( Соломон Лозовський) (1878 – 1952)

Профсоюзний і політичний діяч, революціонер

Місце народження: село Даниловка Александрівського повіту Єкатеринославської губернії

Почав працювати з 8 років – продавав на базарах і ярмарках сірники, тютюн, лимони. Його батько був бідним єврейським вчителем (меламед), а мати торгувала в лотку з галантерейним товаром на базарі в неділю та  в інші базарні дні. Соломон навчався в хедері (релігійному училищі). Працював у бакалійній лавці, в кузні. В 20-літньому віці екстерном здав 4 класи гімназії, в кінці 1899 року записався в резервний батальйон в Казані. В травні 1901 отримав атестат зрілості в Симбірську. В кінці 1901 року переїхав в Лозову, де організував соціал-демократичний рух, підтримуючи звязок з Харковом і Катеринославом. В серпні 1903 року переїхав в Петербург, де за революційну діяльність був  заарештований 30 жовтня 1903 року і засланий в Казань, де згодом приєднався до більшовиків. Під час революції 1905 року на чолі мітингу роззброював поліцейські дільниці в Казані і біля університету роздавав зброю всім бажаючим. В кінці листопада був присутнім на більшовицькій конференції в Таммерфорсі в Фінляндії. Пізніше був засуджений до заслання, звідки  втік в еміграцію спочатку в Женеву, а потім   – в Париж. Був генеральним секретарем профспілки шапкоробів Франції, керував кооперативом пекарів, був директором кооперативного гаражу та членом Французької соціалістичної партії. В червні 1917 року приїхав в Росію, був обраний секретарем Всеросійської Центральної Ради Професійних спілок, головою профспілок ткачів, залізничників. В 1918 – 1919 роках – голова центрального комітету РСДРП інтернаціоналістів, редактор центрального органу партії «Пролетарій», в грудні 1919 партія злилася з РКП(б). З травня 1921 – Генеральний секретар Червоного інтернаціоналу профспілок. Член Президії Комуністичної Академії СРСР, професор 1-го МГУ, лектор радянських і партійних шкіл. Член ВЦВК СРСР. З  1939 – член ЦК партії. До 1937 – генеральний секретар Профінтерну. В 1937-39 роках – директор Держлітвидаву. Був заступником наркому, потім  - міністром іноземних справ СРСР. В 1941 – 48 – заступник начальника, згодом - начальник Радінформбюро. В 40-х роках – член Головної редакції 1-го видання Великої Радянської Енциклопедії. Арештований під час антисемітської кампанії 1952 року по справі Єврейського антифашистського комітету. 12 серпня 1952 року разом з іншими засудженими був страчений. У 1956 – реабілітований  посмертно.