Взяти участь у проекті
Енциклопедія

Постаті Політика та управління

Гамарник Ян Борисович (1894 - 1937)
Гамарник Ян Борисович (1894 - 1937)

Гамарник Ян Борисович (1894 - 1937)

Місце народження: Житомир.

Народився в інтелігентній єврейській сім’ї. Навчався в гімназії, проте з 15 років був змушений самостійно здобувати засоби на існування. З 17 років – в марксистському русі. В 1914 році поступив в Петербурзький психоневрологічний інститут, в 1915 році перевівся на юридичний факультет Київського університету. В 1916-му став членом РСДРП(б), співпрацював зі Скрипником і Косіором. Після Лютневої революції очолив Київський комітет РСДРП (б), після жовтневого перевороту був заарештований; звільнений 31 жовтня озброєним повстанням. В 1918 році приїхав в Москву, де познайомився з Леніним і був обраний в склад ЦК КП(б)У. В 1918-19 роках займався підпільною роботою на території України, на різноманітних партійних і військових посадах. В лютому 1920 року Гамарник був головою Київського губкому партії і Київського губвиконкому. З 1923 по 1927 – на Далекому Сході, перший секретар Далекосхідного крайкому. В 1928-29 роках – перший секретар ЦК Білорусі, проводив політику колективізації. В 1929-37 – начальник політичного управління РСЧА, одночасно відповідальний редактор газети «Красная звезда». Очолив чистку політичного складу РСЧА від «колишніх білих» (в 1928-30 роках за цією статтею було звільнено 242 людини, в 1931 – ще 150). Його згода, поряд зі згодою К. Ворошилова, потребувалося для арешту офіцерів ЧА органами НКВС. Підтримав Сталіна в питаннях розгрому «правої опозиції» на листопадовому пленумі ЦК. В 1930-34 - перший зам наркома по військових і морських справах СРСР Ворошилова і заступник голови Реввоєнради СРСР. В 1934-37 – перший зам наркома оборони СРСР. Виступив на захист Тухачевського, заявивши Сталіну, що стосовно нього вчинено помилку. 13 березня 1937 року призначений уповноваженим Наркомата оброни СРСР при Раднаркомі РСФСР. Член ВЦВК и ЦВК СССР, член Політбюро ВКП(б).Застрілився напередодні неминучого арешту по «справі Тухачевського». Посмертно реабілітований в 1957 році.