Взяти участь у проекті
Енциклопедія

Постаті Політика та управління

Петрушевич Євген Омелянович (1863 - 1940)
Петрушевич Євген Омелянович (1863 - 1940)

Петрушевич Євген Омелянович (1863 - 1940)

Місце народження – місто Буськ Львівської області.

Народився у сім'ї священика. Навчався в Академічній гімназії у Львові та на правничому ф-ті Львівського університету. Доктор права. Відкривши власну адвокатську контору у Сокалі, став головою місцевої філії (відділення) товариства «Просвіта» та Повітової каси ощадності. В 1907-18 — посол австрійського парламенту, заступник голови Української Парламентарної Репрезентації. З 1910 — депутат галицького сейму, брав активну участь у боротьбі за реформу виборчого закону. Підчас Першої світової війни 1914-18 — член Головної Української Ради та Загальної Української Ради. В 1917-18 — голова Української Парламентарної Репрезентації в австрійському парламенті. 19.10.1918 як президент Української Національної Ради проголосив створення на українських землях Австро-Угорщини Української держави. 4.1.1919 обраний у Станіславові (тепер Івано-Франківськ) Президентом Західно-Української Національної Ради (фактично — Президентом ЗУНР). Після проголошення 22.1.1919 Акту Злуки ЗУНР і УНР згідно рішення Трудового Конгресу України у Києві став членом Директорії УНР. 9.6.1919 у зв'язку з критичним становищем призначений Українською Національною Радою Диктатором ЗО УНР-ЗУНР. Директорія УНР не визнала чинності цього акту і вивела його зі свого складу. Після переходу Галицької Армії та уряду ЗО УНР за р. Збруч на територію Наддніпрянської України, виявилися гострі розходження його політичних поглядів з поглядами С. Петлюри, у першу чергу на тлі можливого союзу УНР з Польщею. 15.11.1919 покинув Кам'янець-Подільський, осідок українського уряду і виїхав через Румунію до Відня. Після укладення 21.4.1920 договору між УНР і Польщею, згідно якого, зокрема, українська сторона офіційно визнала анексію Польщею Галичини, Західної Волині, частини Полісся, Лемківщини, Підляшшя, Посяння і Холмщини. Петрушевич визнав цей акт таким, що не має юридичної сили, й очолив дипломатичну боротьбу за самовизначення Галичини на міжнародній арені. В серпні 1920 сформував екзильний уряд Диктатора, який ставив собі за мету домагатися відновлення незалежності ЗУНР дипломатичними засобами, який припинив свою діяльність 15.3.1923 після рішення Ради Послів про передачу Галичини до складу Польщі (14.3.1923). До кінця свого життя перебував в еміграції у Берліні. У 1920-х рр. перейшов на позиції «радянофільства»; порвав з радянофільською орієнтацією після краху політики «українізації» в УРСР. Помер у Берліні. Похований на цвинтарі церкви св. Ядвіги.