Взяти участь у проекті
Енциклопедія

Постаті Політика та управління

Каганович Лазар Мойсейович (1893 - 1991)
Каганович Лазар Мойсейович (1893 - 1991)

Каганович Лазар Мойсейович (1893 - 1991)

Місце народження - с. Кабани Київської губернії.

Родом з бідної єврейської сім’ї. З 1907 р. працював шевцем на взуттєвих підприємствах у Києві. З 1911 р., ставши членом РСДРП(б), брав активну участь у більшовицькому русі, входив до складу керівних органів більшовицьких організацій у Катеринославі (тепер Дніпропетровськ), Мелітополі, Юзівці (тепер Донецьк). 1917-1918 – очолював Поліський (Гомельський) комітет більшовицької партії. 1918-1922 — партійний функціонер у Нижньому Новгороді та Воронежі (Росія), Туркестані. 1922-1925 — завідуючий відділом ЦК РКП(б), секретар ЦК РКП(б). 1925-1928 - будучи генеральним секретарем ЦК КП(б)У, став запеклим противником українізації. Виступав проти політичної лінії українських націонал-комуністів О. Шумського і М. Хвильового, часто конфліктував з головою РНК України В.Чубарем. У березні 1927 р. звинуватив у «націоналістичному ухилі» О. Шумського і керівника Закордонного бюро допомоги КПЗУ К. Саврича (Максимовича). Політикою переслідування націонал-комунізму в Україні (резолюція Пленуму ЦК КП(б)У про «націоналістичних зрадників», березень 1928 р.) довів до розколу Комуністичну Партію Західної України, добився арешту, а згодом, і знищення її провідних членів — Й. Крілика (Васильківа), М. Косара (Заячківського), К. Саврича (Максимовича), Г. Іваненка (Барабу), Р. Кузьму (Турянського) та ін. 1928 - призначений секретарем ЦК ВКП(б), з 1933 р. очолював сільськогосподарський відділ ЦК ВКП(б). Був одним з найближчих прибічників Й.Сталіна. Беззастережно підтримував ідею Сталіна про суцільну колективізацію, наполегливо добивався її реалізації шляхом застосування репресивних заходів щодо селянства, в першу чергу українського. 6 липня 1932 р. на конференції КП(б)У разом з В. Молотовим звинуватив керівників КП(б)У в провалі колективізації і виступив проти пропозиції українських комуністів зменшити норми хлібозаготівель в Україні, значно завищені плани яких стали однією з головних причин голоду 1932-1933 р. 1935-1945 - керував роботою наркоматів СРСР з важкої і нафтової промисловості, шляхів сполучення. З серпня 1938 р. — заступник голови Раднаркому СРСР. У березні 1947 р. знову був призначений першим секретарем ЦК КП(б)У. Продовжував традиційну для більшовиків політику репресій проти української інтелігенції, звинувативши її в «українському буржуазному націоналізмі», провів обширну чистку серед українських національних кадрів. Брав активну участь у ліквідації націоналістичного підпілля та особисто керував боротьбою проти частин Української Повстанської Армії. У грудні 1947 р. відкликаний до Москви. Після смерті Й.Сталіна очолював ряд міністерств, був першим заступником голови Ради Міністрів СРСР. 1957 - разом з В. Молотовим, Г. Маленковим, Д. Шепіловим та ін. створив опозиційну тодішньому партійному курсу групу, яка зробила спробу змістити з посади першого секретаря ЦК КПРС М. Хрущова. У червні 1957 р. на Пленумі ЦК всіх членів групи (зокрема, і Кагановича) було усунено від керівних державних і партійних посад. 1962 - виключений із КПРС, після чого реальної участі у політичному житті не брав.