Взяти участь у проекті
Енциклопедія

Постаті Література і журналістика

Костомаров Микола Іванович (1817 - 1885)
Костомаров Микола Іванович (1817 - 1885)

Костомаров Микола Іванович (1817 - 1885)

Місце народження – село Юрасівка Острогозького повіту Воронезької губернії (тепер - Росія).

Народився в сім’ї поміщика у змішаному кріпацько-поміщицькому статусі (його мати була кріпачкою). Навчався в Москві в приватному пансіоні. В 1828 році після смерті батька звільнений з кріпацтва і переведений в Воронезький пансіон, звідки був відрахований «за витівки» і переведений до Воронезької гімназії. 1833 року вступив до Харківського університету на історико-філологічний факультет. Зблизився з гуртком романтиків навколо професора І.Срезневського, котрий цікавився українською народною творчістю. В 1837 році був затверджений у статусі кандидата. В 1838 служив юнкером у Кінбурзькому драгунському полку в Острогозьку, де займався історією полку з козацьких часів. Великий вплив на нього справили вчення Й.Гердера, гегелівська філософія, чеське слов'янофільство, європейська романтична традиція. В 1838-40 пише і видає романтичні твори про князівські і козацькі часи. Не зміг захистити дисертацію, присвячену Берестейській унії 1596 року через конфлікт з церковною владою. В 1840 році захистив роботу «Про історичне значення російської народної поезії» і отримав звання магістра. В 1845 році переїхав до Києва, співпрацював з М.Максимовичем. Весною 1846 року став викладачем російської історії, з 1 серпня – ад’юнкт-професором. У грудні 1845 — січні 1846 року був одним з творців слов'янофільсько-українського Кирило-Мефодіївського братства, до якого незабаром приєднався і Тарас Шевченко; був автором програмного документу «Книга буття українського народу». Своє завдання братчики бачили в поширенні передових ідей «слов'янської взаємності». 30 березня 1847 року його було арештовано і перевезено до Петербурга. З червня 1847 року він перебував на засланні в Саратові, працював перекладачем при губернському управлінні; тут завершив монографію про Богдана Хмельницького і почав писати про побут у Московській державі XVI—XVII століть. 1856 року маніфест царя Олександра II звільнив його від поліцейського нагляду. У 1857-му він вирушив за кордон, побував у Швеції, Німеччині, Швейцарії, Франції й Італії. У Празі зустрівся з патріархом чеського слов'янофільства В.Ганкою. 1858 року М. Костомаров повернувся до Петербурга і продовжив свої наукові пошуки. 1859 року прийняв запрошення зайняти кафедру російської історії Петербурзького університету. Разом з Кулішем і Білозерським створив петербурзьку українську «Громаду», де обстоював ліберальні погляди. В 1861-62 роках опублікував в журналі «Основа» свої праці «Думки про федеративний початок у Древній Русі», «Дві руські народності» і «Риси народної південноруської історії». Спілкувався з Герценом, на сторінках «Колокола» зміг опублікувати гострі історико-публіцистичні статті «Правда москвичам про Русь» і «Правда полякам про Русь». В 1861 році через студентські заворушення було закрито Петербурзький університет, і після окремих спроб поновити лекції Костомаров припинив свою педагогічну діяльність. Отримував виклики читати лекції з Харкова і Києва, але уряд заборонив йому читати лекції. Займався виключно дослідницькою працею, видає ряд праць по архівах України і Білорусі 14-17 століть, часу Руїни і мазепинської доби, ряду праць з російської і польської історії. Помер і похований у Петербурзі.