Взяти участь у проекті
Енциклопедія

Постаті Література і журналістика

Гоголь Микола (1809 - 1852)
Гоголь Микола (1809 - 1852)
Микола Гоголь

Гоголь Микола (1809 - 1852)

Своїм походженням, усім людським єством, долею, природою художнього генія Гоголь кревно пов’язаний з Україною.

Микола Васильович Гоголь народився 4 квітня 1809 року в селі Великі Сорочинці Миргородського повіту Полтавської губернії. Полтавський рід Гоголів-Яновських походив з духовенства і виник наприкінці ХVІ століття внаслідок породичання з Волинськими Гоголями. Його батько Василь Панасович був високоосвіченою людиною, яка тяжіла до літературної творчості, зокрема, драматургії.

З 1821 по червень 1825 року Микола Гоголь навчався в Ніжинській гімназії вищих наук князя Безбородька. Юнак так формулює думку про своє призначення: "Щодо мене, то я пройду свій шлях у цьому світі, і якщо не так, як призначено всякій людині, то принаймні намагатимуся настільки це можливо бути таким".

В грудні 1828 року Гоголь, сповнений райдужних планів щодо свого майбутнього, приїздить до Санкт-Петербурга. Столиця не справила на нього позитивного враження, він пробує себе на державній службі, викладацькій роботі, в театрі, літературі. Незважаючи на невдачу свого першого твору – романтичної поеми "Ганс Кюхельгартен", яку Гоголь опублікував під псевдонімом Алов, до нього приходить усвідомлення, що його покликання – літературна діяльність.

Наступного разу Гоголь звернувся до добре знаного українського життя і фольклору. Першим великим літературним твором Гоголя стала повість "Вечори на хуторі біля Диканьки". Вона викликала схвалення Олександра Пушкіна. Відтепер Микола Васильович стає своїм у колі популярних петербурзьких літераторів, знайомиться з велетнем російської поезії Жуковським, товаришує з Дельвігом, Максимовичем, Погодіним. Добрі стосунки налагоджуються у Гоголя і з Пушкіним. Існує легенда, що ідеї "Ревізора" і "Мертвих душ" підказав драматургові саме Олександр Сергійович.

1834 року Гоголь хоче спробувати себе як викладач історії в університеті святого Володимира в Києві, в якому ректором став його друг, Михайло Максимович. Коли цим прагненням не судилося збутися, Гоголь почав читати лекції з всесвітньої історії в Санкт-Петербурзькому університеті. Проте незабаром повертається до літературної діяльності.

У 1835 році були опубліковані "Арабески", "Погляд на утворення Малоросії", твір "Погляд на малоросійські пісні", де йдеться про українську минувшину, закарбовану в українській народній пісні. Того ж самого року світ побачив "Миргород" – збірка з чотирьох повістей, серед яких "Тарас Бульба", – твір, який відіграв визначну роль у розвитку української національної свідомості.

Вершиною літературного досягнення того періоду творчості Гоголя став написаний у 1836 році "Ревізор", в якому сучасний йому світ названий Страшним судом. У "Ревізорі" вперше пролунав у всій потужності "сміх крізь сльози" Гоголя.

Цього ж року Гоголь від’їжджає до Європи. Спершу він відвідує Німеччину, потім Швейцарію, Францію, Іспанію. Враження його від цих країн були вельми стримані, проте зовсім по-іншому ставився письменник до Італії. Йому до вподоби було жити в цій країні. Він закохався у Рим, де написав перший том поеми-роману "Мертві душі", плідно працював над створенням нових і переробкою вже написаних творів.

У січні 1848 року Гоголь вирушає до Єрусалима, аби вклонитися святим місцям. У квітні того ж року, сповнений вражень, письменник повертається до Росії. Живе в Одесі, Петербурзі та Москві, весь цей час працюючи над другим томом "Мертвих душ". Але на тлі глибокої душевної кризи життя втрачає для нього сенс, і він згасає.

В ніч на 11 лютого 1852 року Гоголь спалює другий том "Мертвих душ", а за десять днів – зі словами "як солодко помирати" - видатний прозаїк і драматург відходить у вічність.

Гоголя поховали в Свято-Даниловому монастирі в Москві, у 1931 році його прах перепоховали на кладовищі Новодівичого монастиря. На його пам’ятнику викарбувані слова пророка Ієремії: "Гірким моїм словом посміюся".