Взяти участь у проекті
Енциклопедія

Культура Архітектура

Успенський собор
Успенський собор
Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра
Успенський собор Києво-Печерської Лаври
Велика дзвіниця Києво-Печерської Лаври
Києво-Печерська Лавра: буремне 20-те століття
Просвітня діяльність Києво-Печерської Лаври
Трапезний храм Києво-Печерської Лаври
Традиції церковних піснеспівів Києво-Печерської Лаври
Собор преподобних Києво-Печерської Лаври

Києво-Печерська Лавра

Києво-Печерська лавра - один з перших за часом заснування монастирів на Русі. Заснований в 1051 році при Ярославі Мудрому монахом Антонієм, родом з Любеча. Співзасновником Печерського монастиря став один з перших учнів Антонія - Феодосій. Князь Святослав Ярославич II подарував монастирю плато над печерами, де пізніше виросли прекрасні кам'яні храми, прикрашені живописом, келії, оборонні вежі та інші будови.

З монастирем пов'язані імена літописця Нестора (автора "Повісті временних літ"), художника Аліпія. C 1592 по 1688 був ставропігією Константинопольського Патріарха; з 1688 року монастир отримав статус лаври і став "Ставропігіоном царським і патріаршим Московським"; в 1786 році лавра була підпорядкована київському митрополиту, який став її священноархімандритом.

В Ближніх і Дальніх печерах Лаври покояться нетлінні мощі угодників Божих, також в Лаврі є й поховання мирян (наприклад, могила Петра Аркадійовича Столипіна). В даний час нижня Лавра знаходиться у віданні Української Православної Церкви (Московського Патріархату), а верхня Лавра - у веденні Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника.

Києво-Печерська Лавра знаходиться в центрі Києва, на правому, високому березі Дніпра, і займає два пагорби, розділені глибокою улоговиною, що спускається до Дніпра. В XI столітті місцевість була вкрита лісом; сюди віддалявся для молитви священик сусіднього села Берестова Іларіон, який викопав тут для себе печеру. У 1051 році Іларіон був поставлений митрополитом Київським і його печера спустіла. Близько того часу в Київ прийшов з Афону монах Антоній, уродженець Любеча; життя в київських монастирях прийшлося йому не до вподоби, і той осів у печері Іларіона.

Благочестя Антонія привело до його печери послідовників, серед яких був і Феодосій, з Курська. Коли їх число зросло до 12, вони влаштували для себе церкву і келії. Антоній поставив у ігумени Варлаама, а сам пішов на сусідню гору, де викопав для себе нову печеру. Ця печера послужила початком "ближніх" печер, названих так на противагу колишнім, "далеким".

Зі збільшенням числа ченців, коли в печерах стало тісно, ​​вони побудували над печерою церкву Успіння Пресвятої Богородиці та келії. Число тих, хто приходили до обителі, все збільшувалося, і Антоній виклопотав у великого князя Ізяслава Ярославича всю гору над печерою. Була побудована церква на місці нинішнього головного собору (1062); виник монастир, що отримав назву Печерського. В цей же час ігуменом був поставлений Феодосій. Він ввів у обителі чернецький студійський статут, який був запозичений звідси і іншими російськими монастирями. Суворе подвижницьке життя ченців і їх благочестя залучили до монастиря значні пожертви. У 1073 році була закладена кам'яна церква, закінчена і освячена в 1089 році. Фресковий живопис і мозаїки були виконані царгородськими художниками.

У 1096 році обитель сильно постраждала від половців, але скоро знову була відбудувана. З плином часу прибудовувалися нові церкви. Весь монастир був обгороджений частоколом. При монастирі знаходився прийомний будинок, влаштований Феодосієм для притулку жебраків, сліпих, кульгавих; на нього відпускалася 1/10 монастирських доходів. Щосуботи монастир посилав віз хліба для ув'язнених. З переселенням братії до великого монастиря, печери були звернені до усипальниці для ченців, тіла яких клали по обидва боки печерного коридору, в заглибленнях стін. Монастирю належало ще с. Лісники; Феодосій викопав собі там печеру, в якій жив під час Великого посту.

В XI і XII ст. з монастиря вийшло до 20 єпископів, всі вони берегли велику шану до рідної обителі. У 1240 році, під час Батиєвої навали, монастир був розорений. Частина ченців Києво-Печерського монастиря була перебита, частина розбіглася. Невідомо, як довго тривало запустіння монастиря; в XIV ст. його вже було відновлено, і велика церква стала усипальницею багатьох княжих і знатних родів.

У 1470 р. київський князь Симеон Олелькович відновив і прикрасив велику церкву. У 1483 році кримське військо Менглі I Гірея спалило і пограбувало монастир, але щедрі пожертви дали йому можливість скоро відновитися. У 1593 р. йому належали два міста - Радомисл і Васильків, до 50 сіл і близько 15 сіл у різних місцях західної Русі, з рибними ловами, перевозами, млинами, медовою і грошовою даниною і бобровими гонами. З XV століття монастир отримав право посилати до Москви для збору пожертвувань. У 1555-56 рр. велика церква знову була оновлена ​​і прикрашена.

У 1596 році була зроблена спроба підпорядкувати монастир, що знаходився в безпосередньому велінні Вселенського патріарха, київському митрополиту уніатському; але ченці, з архімандритом Никифором Туром на чолі, вчинили збройний опір. Друга спроба уніатів оволодіти монастирем, в 1598 році, була також безрезультатною. Монастирю вдалося також відстояти силою від уніатів і свої великі маєтки. Тоді ж, наприкінці XVI століття, монастир отримав статус ставропігії Константинопольського Патріарха. В умовах експансії уніатства Лавра стала оплотом православ'я в Україні.

За архімандритів Єлисея Плетенецького та Захарія Копистенського у монастирі відкрита була друкарня (заснована в 1616) і почалося друкування богослужбових і полемічних книг. Наступник їх, Петро Могила, завів тут училище, яке згодом було поєднане з училищем братнім і послужило початком Києво-Могилянської колегії.

Гетьман Самойлович обвів Лавру земляним валом, а Мазепа - кам'яною стіною. За Петра Великого укріплення Самойловича були розширені і утворили сучасну Печерську фортецю.

У 1718 році пожежа знищила велику церкву, архів, бібліотеку та друкарню. У 1729 році церкву була відновлено. У 1731-1745 роках на північний захід від Великої церкви була побудована Велика Лаврська дзвіниця, висота разом із хрестом - 96,5 метрів. Перші роботи зі зведення дзвіниці були розпочаті в 1707 році на кошти Івана Мазепи; завершена німецьким архітектором Г. І. Шеделем.

До складу Лаври в XIX столітті входило 6 монастирів: Головний при великій церкві, Лікарняний, Ближні печери, Дальні печери, Голосіївська пустинь, Китаївська пустинь. Поблизу головних лаврських воріт розташований Троїцький Лікарняний монастир, заснований у XII столітті чернігівським князем Миколою Святошею.

У Великій церкві перебувала чудотворна ікона Успіння Божої Матері, за переказами дивовижно отримана грецькими художниками у Влахернському храмі і принесена ними до Києва. У ній також спочивали мощі св. Феодосія та 1-го київського митрополита св. Михайла і зберігалася глава святого рівноапостольного князя Володимира. У ніші в північно-західному куті церкви - надгробок князя Костянтина Івановича Острозького. Під вівтарем Стефановського приділу - усипальниця. У Богословському приділі перебувала ікона Божої Матері, перед якою молився Ігор Олегович під час його убивства в 1147 році.

У середній частині храму було кілька гробниць, між іншими митрополита Петра Могили, Варлаама Ясинського і фельдмаршала П. А. Румянцева. У ризниці Лаври зберігалися надзвичайні за давниною і цінністю Євангелія, начиння і убори, а також колекція портретів. На хорах були бібліотека Лаври і її документи. Колишнє книгосховище, ймовірно, згоріло в 1718 році.

Ближні та Дальні печери, на березі Дніпра, розділені між собою яром і хребтом гори. У Ближніх почивають мощі 80 угодників, в Дальніх - 45.

У 1688 році Лавра була підпорядкована Московському Патріархові, а її архімандриту дано першість перед усіма російськими митрополитами. У 1786 році Лавра була підпорядкована київському митрополиту, якому присвоєно титул її священноархімандрита. Керувалася намісником, укупі з Духовним собором.

25 січня (ст. ст.) 1918 року був вивезений і убитий невстановленими особами настоятель Лаври - митрополит Київський і Галицький Володимир (Богоявленський). Після 1919 року чернеча громада продовжувала існувати як артіль. З початку 1924 Лавра перебувала в безпосередньому віданні Патріарха Тихона.

На Всеукраїнській передсоборній нараді ("обновленській"), що проходила з 11 по 15 листопада 1924 року в Харкові, за доповіддю обновленського Київського митрополита Інокентія (Пустинського) було прийнято постанову про необхідність переходу Києво-Печерської лаври до відання Всеукраїнського Священного Синоду (обновленського), що і відбулося 15 грудня 1924.

29 вересня 1926 ВУЦВК і Рада народних Комісарів УРСР ухвалили постанову про "Визнання колишньої Києво-Печерської Лаври історико-культурним державним заповідником і про перетворення її на Всеукраїнське музейне містечко". Поступове витіснення чернечої общини новоствореним музеєм завершилися до початку 1930 повною ліквідацією монастиря. Частина братії була вивезена і розстріляна, інші були ув'язнені або заслані.

Лавра зазнала руйнування. В одному з корпусів була розміщена Державна історична бібліотека України (знаходиться там до цього часу). На території лаври було утворено музейний комплекс, у його складі - Музей книги, Музей історичних коштовностей та ін.

В період німецької окупації Києва в Лаврі було організовано поліцейську дільницю, де окупаційною владою було вбито близько 500 мирних громадян.

3 листопада 1941 німецькими окупаційними військами було підірвано Успенський собор (відновлений в 2000 році).

У 1961 році монастир було повторно закрито.

У червні 1988 року у зв'язку зі святкуванням 1000-річчя хрещення Русі та постановою Ради Міністрів УРСР новоствореній Печерської чернечій громаді було передано територію Дальніх печер. Першим настоятелем відтвореної обителі став митрополит Київський і всієї України Філарет (Денисенко) (у 1995 р. заборонений у служінні і викинутий з сану), а намісником - архімандрит Іонафан (Єлецьких) (з 22 листопада 2006 року - Архієпископ Тульчинський і Брацлавський).

Громада Лаври перебуває в юрисдикції Української Православної Церкви (Московського патріархату), що входить до складу Руської православної церкви. З 1992 року настоятель (священноархімандрит) Лаври - митрополит Київський і всієї України Володимир (Сабодан), резиденція якого знаходиться на території монастиря. З 1994 року намісник Лаври - архієпископ Вишгородський Павло (Лебідь).

Спочатку кафедральним собором був місткий трапезний храм преподобних Антонія і Феодосія Печерських. У Лаврі розмістилися також Київські Духовні семінарія і академія, видавничий відділ Церкви.

9 грудня 1995 Президентом України Л. Кучмою видано Указ про відновлення Успенського собору. До 950-річчя Лаври собор був відновлений; освячений 24 серпня 2000.

У 1990 році Лавра була внесена до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

У віданні заповідника знаходиться Верхня лавра, розташована на Лаврської вулиці. Києво-Печерський історико-культурний заповідник відкритий для відвідування щодня з 9.30 до 18.00, каса до 17.00. У весняно-літній період робочий день до 19.00, каса до 18.00.

Офіційний веб-сайт: http://lavra.ua/index.php