Взяти участь у проекті
День незалежності
Код вставки:

Українська Радянська Соціалістична Республіка у складі СРСР. Індустріалізація і колективізація. Сталінські репресії (1921-1940 рр.)

25 серпня 2011, 17:37

На початку 1920-х років політика воєнного комунізму привела більшовицьку Росію, а з нею Україну та інші республіки, до катастрофи. Посуха, неврожай 21-го року, непомірно високі плани хлібозаготівель, установлені з Москви, спричинили страшний голод, від якого в Україні загинули близько мільйона чоловік. Один за одним спалахували страйки міських робітників, проти продрозверстки активно виступило селянство України та інших республік.

Все це примусило Леніна остаточно визнати крах політики "воєнного комунізму" і перейти до нової економічної політики. НЕП посилив об’єктивну потребу в об’єднанні республік, вимагав державної єдності у вирішенні народногосподарських проблем.

30 грудня 1922 року І з’їзд Рад СРСР затвердив декларацію про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік і союзний договір. Союз складався з чотирьох республік – Російської, Української, Білоруської та Закавказької. 

У травні 1925 року IX Всеукраїнський з’їзд Рад затвердив новий текст Конституції УРСР, у якому було законодавчо закріплено вступ України до Радянського Союзу. Створення СРСР, впровадження НЕПу досить швидко призвели до певних позитивних результатів. Відбудовувалися шахти Донбасу і потужні металургійні заводи, нарощували темпи виробництва легка і харчова промисловість, м'ясна і хлібопекарська галузі. 

Селяни України почали підвищувати продуктивність праці у своїх господарствах, виробництво зерна сягнуло довоєнного рівня. Однак наприкінці 20-х років новій економічній політиці було покладено край. Більшовики обирають курс на "прискорене соціалістичне будівництво", а успіх сталінському курсу "великого перелому" могли забезпечити лише адміністративно-командні методи управління. 

Єдиним істотним джерелом підтримки прискореної індустріалізації залишалося сільське господарство, яке необхідно було повністю підпорядкувати вирішенню головної проблеми. У листопаді 1929 року офіційно проголошується курс на суцільну колективізацію. Було поставлено за мету ліквідувати ринкові відносини, перетворити селян у найману робочу силу, позбавити їх можливості та бажання мати власну землю, працювати на ній. 

До початку 30-х років в республіці було насильницьки колективізовано 90 тисяч господарств, а всього за роки колективізації – 200 тисяч. 850 тисяч непокірних селян опинилися у віддалених районах Кольського півострова та Сибіру. 

Репресії, жорстоке адміністрування, тотальні конфіскації мали страшні наслідки. Їхнім результатом став небачений в Україні Голодомор. У березні 1933 року він охопив більш як 100 з 400 районів. Людські втрати України склали за різними даними 3,5-5 мільйонів чоловік. 

Суспільство було паралізоване тотальним страхом, повсякденною практикою стають залякування, переслідування і знищення інакомислячих, терор щодо окремих осіб і соціальних груп, які визнавалися нелояльними, потенційно ворожими. За час "великого терору" в Україні за ґратами опинилися понад 300 тисяч чоловік. 

Та попри все, трудящі України домоглися того, що республіка із аграрної перетворилася на індустріально-аграрну. У 1940 році рівень промислового виробництва порівняно з 1913 роком збільшився у 7 разів. Кількість промислових об'єктів за роки довоєнних п'ятирічок зросла в 11 разів, було побудовано приблизно 100 нових шахт.

Україна в складі СРСР мала власний адміністративний центр та державний апарат, стала потужною індустріально-аграрною республікою, а згодом членом Організації Об’єднаних Націй, проте мусила на тривалий час відкласти багатовікову мрію – утвердження власної державності та незалежності.