Взяти участь у проекті
День незалежності
Код вставки:

Національно-визвольна війна українського народу середини XVII століття

25 серпня 2011, 17:26

Після поразки козацьких повстань 20–30-х років XVII століття Річ Посполита розгорнула політику широкого наступу на українство. Гноблення селян і міщан, національно-релігійні утиски викликали в українців ненависть до польської шляхти, магнатів і королівської влади. 

Усе це спричинило могутній вибух народного гніву. Врешті-решт окремі спалахи непокори переросли в національно-визвольну війну. Її рушійною силою стало козацтво, а провідником – Богдан Хмельницький, обраний 30 січня 1648 року гетьманом Війська Запорозького. 

Хмельницький розгортає активну підготовку до виступів проти шляхти. Встановлюються зв’язки з Кримським ханством, яке на кілька років стає союзником козаків. Протягом травня у битвах під Жовтими Водами та Корсунем, а згодом під Пилявцями були розгромлені польські регулярні війська. Повстанці захоплюють Київ, звільнюють Київщину, Брацлавщину, Поділля, значну частину Волині. Розвиваючи успіх, військо Хмельницького у жовтні почало облогу Львова, а згодом і могутньої фортеці Замостя.

У лютому 1649 року Хмельницький веде переговори з поляками. Переосмисливши уроки минулорічної боротьби, він однозначно ставить питання про право українського народу на створення власної, незалежної держави. Переговори завершилися тимчасовим перемир'ям до весни. Визволення з-під влади Речі Посполитої значної частини етнічних українських територій сприяло формуванню підвалин Козацько-Гетьманської держави. Її столицею та резиденцією Гетьмана стало місто Чигирин. Починають формуватися козацька, селянська та державна власність на землю, фінансова, митна і податкова системи. 

1651 року війна відновилася. Поразка козацького війська під Берестечком на Волині відкрила шлях польським жовнірам на Україну. Хмельницький був змушений у вересні того ж року укласти в Білій Церкві принизливу угоду з поляками. 

Для боротьби з Річчю Посполитою Україна потребувала допомоги сильного союзника, і Військо Запорозьке змушено було прийняти протекцію московського царя Олексія Михайловича. 

На початку січня 1654 року посольство царя на чолі з боярином Бутурліним прибуває до Переяслава. На переговорах узгоджуються принципові засади майбутнього договору. 18 січня відбулася рада, учасники якої склали присягу на вірність московському царю. Однак частина соратників Хмельницького та вище духовенство Української православної церкви від присяги відмовилися. 

У березні вже українська делегація прибула до Москви, і після тривалого обговорення сторони ухвалили договір, відомий під назвою “Березневі статті”. Відповідно до них, закріплювалась незалежність України від Речі Посполитої, визнавалася внутрішньополітична суверенність Української держави. Незмінним залишався і територіальний поділ. 

Тим часом Польща почала нову агресію проти України. У березні 1654 року її військо вторглося на Поділля, Волинь і Брацлавщину. 

Восени 1656 року Московія, порушуючи умови договору, уклала з Річчю Посполитою сепаратне Віленське перемир'я. Хмельницький енергійно взявся за формування антипольської коаліції зі Швецією, Семиграддям, Бранденбургом, Молдовою, Волощиною, Литвою. Він прагнув відвоювати у Речі Посполитої загарбані нею західноукраїнські землі, які ще не ввійшли до складу Української Гетьманської держави, і водночас домогтися незалежності від політики Москви. 

Однак смерть гетьмана в серпні 1657 року зробила ці плани нездійсненними. Проте ідеї національно-визвольної війни, революційні перетворення середини сімнадцятого століття залишились дороговказом для подальшої боротьби за незалежну українську державу.