Взяти участь у проекті
Енциклопедія

Постаті Гетьмани та козацькі ватажки

Конашевич-Сагайдачний Петро (1570 - 1622)
Конашевич-Сагайдачний Петро (1570 - 1622)
Петро Конашевич-Сагайдачний
Запорозька Січ у 16 - першій половині 17 ст. Карта. Фото: ukrmap.kiev.ua
Запорозька Січ у 16 - першій половині 17 ст. Карта. Фото: ukrmap.kiev.ua
Петро Конашевич-Сагайдачний
Петро Конашевич-Сагайдачний
Пам'ятник Петру Сагайдачному, м.Хотин. Фото: molbuk.com
Пам'ятник Петру Сагайдачному, м.Хотин. Фото: molbuk.com
Хотинська фортеця. Фото: sumno.com
Хотинська фортеця. Фото: sumno.com

Конашевич-Сагайдачний Петро (1570 - 1622)

Один із найвидатніших полководців Європи, державний діяч, дипломат, — таким постає в нашій історії Петро Кононович Конашевич-Сагайдачний.

Народився гетьман українського реєстрового козацтва 1570 року в селі Кульчиці на Львівщині. Походив з родини православного шляхтича, який мав свій герб. Навчався в школі Львівського братства та знаменитій на той час Острозькій школі.

У 1601 році прибув на Запорізьку Січ. У козацьких походах на Молдавію, Лівонію виявив себе як хоробрий та умілий воїн. Він швидко завоював авторитет серед запорожців. Під проводом Сагайдачного козаки здійснили успішні походи проти Туреччини і Кримського ханства. Особливого розголосу в Європі лицарська звитяга українських козаків набуває після здобуття ними у 1614 році турецької фортеці Синоп, а згодом і Кафи – величезного невільницького ринку в Криму. Козаки розбили 14 тисяч мусульман, потопили багато турецьких галер, визволивши тисячі українських бранців.

Сагайдачний усвідомлював необхідність боротьби й проти Речі Посполитої, але діяв дипломатично, використовуючи слушні нагоди для втілення своїх задумів. Так було у 1618 році, коли король Речі Посполитої звернувся до гетьмана Сагайдачного з проханням взяти участь у поході на Москву. Вислухавши короля, Сагайдачний висунув такі вимоги: розширення козацької території; свобода православної віри в Україні; збільшення чисельності реєстрового козацького війська; визнання Річчю Посполитою судової та адміністративної автономії України.

Король і сенат погодилися на вимоги Сагайдачного, і той, зібравши 20-тисячне військо, в серпні 1618 року рушив через Сіверщину вглиб Московського князівства. Його козаки захопили Путивль і Рильськ, Курськ і Єлець – усього близько 20 міст Московії, розбили ополчення під проводом князів Пожарського й Волконського та полки на чолі з Бутурліним – і у вересні разом з поляками взяли Москву в облогу.

Військо Сагайдачного стояло перед Арбатськими ворітьми Земляного валу й готувалося до штурму. Проте польська шляхта відмовилась продовжувати війну, підписавши з московітами вигідне для себе перемир’я.

У польсько-турецькій війні, яка розпочалася 1620 року, війська султана розгромили поляків у Молдові й готувалися до походу на Річ Посполиту. На допомогу їй знову прийшов Сагайдачний із сорокатисячним козацьким військом. Саме він відіграв вирішальну роль у розгромі трьохсоттисячної турецької армії під Хотином, продемонструвавши бездоганне уміння керувати піхотою і кавалерією, налагоджувати їхні спільні дії в обороні та в наступальних діях проти супротивника, який переважав чисельністю. Хотинський мир, підписаний турками й поляками, був вигідний і для України.

Проявляв гетьман турботу і про розвиток національної освіти та культури. Він з усім Військом Запорізьким увійшов до складу Київського братства, взявши його під свою протекцію. Сагайдачний прагнув відновити значення Києва як православного та культурного центру, він підтримував діяльність лаврського митрополита Єлисея Плетенецького і створеного ним навколо друкарні Києво-Печерської лаври гуртка учених, друкарів та письменників.

1620 року завдяки своєму авторитету гетьман домігся того, що Єрусалимський патріарх Феофан висвятив на єпископів кількох українських священиків, і відновив Київську митрополію.

Хотинська битва стала останньою для гетьмана. Від численних ран, отриманих на полі бою, Петро Конашевич-Сагайдачний помер у Києві в квітні 1622 року.

Пам’ять про Сагайдачного український народ зберіг у багатьох козацьких думах і піснях, найвідомішою з яких є "Ой на горі та женці жнуть". У Києві на Подолі на його честь названо одну з вулиць.